Привіталки – місце дружньої зустрічі

shm-pryvitalki-mistse-druzhnyoji-zustrichi

Коли я почала працювати в школі Мрійників помічницею вчителя, я помітила, що діти дуже багато чого на перервах розказують мені. І значно менше – одне одному. При чому очевидним було, що кожен хоче, щоб однокласники теж чули його/її розповідь. Також ми з учителями стали помічати, що на першому уроці дітям важко зосередитись одразу на навчанні – якийсь час вони несвідомо забирали на те, щоби озвучити в ефір щось захопливе зі свого життя напередодні. Ми відвідуємо школу два рази на тиждень, і щось цікаве між навчальними днями часто трапляється :-). У повітрі наче літало щось, чому не було місця)).

Тому я запропонувала виділити зранку час, де ми всі можемо зустрітися. Побачити одне одного, розповісти важливі новини одразу всім, дізнатися, чи чекають якісь несподіванки нас цього дня, і трохи пограти. Перше, що прийшло в голову, коли я розповідала дітям про цю ідею: “Хай це будуть такі собі ранкові привіталки”. Так вони прижилися і залишилися в розкладі “привіталками”. По своїй суті – це ранкове коло, яке часто проводять під час групової взаємодії як із дітьми, так і з дорослими. 

На цих ранкових уроках ми обов’язково утворюємо коло, де кожного видно і кожен отримує однаковий простір. Для деяких чутливих дітей – це вже непроста робота: опинитися обличчям до всіх, не сховатися, відчути себе рівноправною частиною спільноти. Дуже активним учням навпаки доводиться робити значні зусилля для того, щоб побачити інших, зменшити свою присутність і відчути баланс.

shkola-mriynykiv-pryvitalky-2

 Привіталки нам допомагають усвідомити себе тут і зараз. Ми обов’язково робимо невеличкі тілесні вправи і кимось уявляємо себе, заплющуючи очі і дивлячись на себе умовним поглядом зі сторони. Ми вчимося слухати і чути одне одного, а також говорити так, щоб нас слухали. Зрозуміло і одразу з цікавинками. Ми можемо також говорити про те, що нас тривожить або про щось сумне, що на душі і чим хочеться ділитися. До речі, говорити на привіталках не обов’язково. Тільки за бажанням. Але я тішуся з того, що створюється дружня і безпечна атмосфера, тож із часом навіть “мовчуни” трохи  розкриваються.

Найменшим (першому, а тепер другому класу) я намагаюсь давати вправи на півкульну взаємодію. Це допомагає налаштуватися на навчання, крім того буває цікаво і смішно. Завершуємо коло кожен своєю “привіталкою”: вигадану дитиною послідовність рухів  я повторюю разом з нею. Прошу дітей не змінювати привіталку протягом року, бо я ж їх всіх напам’ять маю знати!) Але часом таки доводиться перезаписувати в пам’яті файли – деякі особи постійно прагнуть змін.

Спочатку ми проводили привіталки для всієї школи одночасно (коли у нас було тільки два класи). Після значного розширення ми збираємося в кола тепер у кожному класі окремо. Згодом також стало очевидно, що доросліші діти (починаючи десь із 11 років) потребують глибшого спілкування, ніж просто поділитися новинами. Щось хочется обговорити та посперечатися, на привіталках у нас не вистачало на це часу. Так виник новий формат взаємодії – маємо дискусії у 6 класі. Там ми теж ділимося тим, що відбувається у житті цікавого, але крім цього обговорюємо актуальні теми з різних сторін, вчимося коректно вести дискусію, шукати аргументи, не підміняти теми та не переходити на особистості. Звісно, цей простір також є місцем, де можна заявити про те, що хвилює підлітка. Часто, звісно, це робиться непрямо, але в ході дискусії видно, якщо дитину щось бентежить. Буває, після дискусій мені хочеться поділитися своїми спостереженнями з батьками ;-).

Я люблю наші привіталки і дискусії. Місце, де я є і модератором і учасником. Де я являюся собою, справжньою, і прагну побачити кожну дитину такою, яка вона є. Віддаю учням свою енергію, а також отримую її від них. Мені здається, діти теж цінують цей простір, адже навіть під час онлайн-навчання вони просять про онлайн-привіталки. 🙂