Мені, дорослій людині, відкрилося багато нового, що вже казати про дітей. Коли на четвертий день діти потрапили в археологічний музей, то одразу почулося: “о, я такий самий цвях знайшов!”, “а я таку штуку бачила на розкопках!”, “це ж шматок горщика, я такий знайшов!” Діти захоплено вивчали колекцію музею, у мене не було потреби робити щось, щоб їх зацікавити.

Також потрапили в палац Розумовського: тут приємно вразила екскурсовод, яка власноруч вивчає архіви, щоб було що розповісти екскурсантам. Звичайно, таку людину дуже цікаво слухати. Екскурсія по Батурину була б неповною без парка Кочубея та цитаделі: ми побували і там.

Наметовий табір археологів розташований на березі Сейму. І ми не могли пропустити можливості купатися досхочу, пекти смаколики на вогнищі, готувати торт з приводу дня народження у вигляді… розкопу, грати в ігри, роздивлятися зоряне небо, слухати пісні під гітару та співати.

Дуже хочеться повернутися наступного року…

P.S. Коли я читала повість “Франческа” Доржа Бату, мене вразила відкритість NASA до школярів: американські школярі запускають ракети в космос для проведення наукових досліджень. Їх щиро приймають в NASA, відповідають на всі запитання, навчають робити обчислення для запуску ракети. І врешті решт діти роблять справжній запуск.

І я дуже вдячна керівництву Батуринської археологічної експедиції за відкритість до дітей, за сміливість, врешті решт,  за серйозне відношення до дитячої допитливості. І за можливість по-справжньому торкнутися археології.

P.P.S. Якщо ти, шановний читачу, займаєшся наукою та згоден, що науковцям варто возитися зі школярами, то мрійники відкриті до пропозицій долучитися до наукових експедицій:  info@shm.kiev.ua.